12:24 Конвенція ООН "Про права дитини" | |
| 20 листопада 1989 року було прийнято Конвенцію ООН про права дитини, вона набула сили 2 вересня 1990 року. Україна ратифікувала Конвенцію в перший же рік своєї незалежності (27.02.1991, набула чинності 27.09.1991). До десятої річниці прийняття Конвенції (листопад 1999 року) її ратифікували всі країни світу, крім двох - Сомалі та США. Прийняття Конвенції стало кульмінацією майже 70-річної боротьби за те, щоб міжнародне співтовариство визнало особливі потреби та незахищеність дітей. Які особливості несе в собі цей документ? Яке значення він має в нашій державі? Конвенцію ООН «Про права дитини» називають “Світовою конституцією прав дитини». З моменту ратифікації відповідною державою Конвенція стає складовою національного законодавства. Ратифікація Конвенції означає, що уряди беруть на себе зобов’язання забезпечити дитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісної освіти та охорони здоров’я, а також високий рівень життя. Це означає, що уряди зголошуються захищати дітей від дискримінації, сексуальної та комерційної експлуатації та насильства, і особливо піклуватися про дітей-сиріт та біженців. Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину. Метою цієї Конвенції є встановлення стандартів для захисту дітей від зневаги та образ, з якими вони стикаються до певної міри щодня в усіх країнах. В ній беруться до уваги різні культурні, політичні та економічні особливості держав, що є дуже важливим фактором. На першому плані у цьому документі стоять права дитини. Конвенція ООН про права дитини має вищу юридичну силу порівняно з іншими міжнародними та національними правовими актами. Держави – учасниці Конвенції зобов’язані запровадити Конвенцію на своїй території, привівши національне законодавство відповідно до положень даного документу. Як розуміти поняття дитини, яке вживається у Конвенції? Адже, визначення поняття «дитина» так само як і поняття «дорослий вік» міниться залежно від культурних особливостей кожної іншої країни. Важливо підкреслити, що Конвенція розуміє під дитиною кожну людську істоту до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше (стаття 1). Так, згідно законодавства України, дитиною є особа, яка не досягла 18-річного віку. Але є випадки, коли вона набуває прав повнолітньої особи раніше. Це можливо у таких випадках: 1) у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття; 2) якщо особі виповнилось 16 років і вона працює за трудовим договором; 3) якщо неповнолітня особа записана матір’ю або батьком дитини; 4) якщо особі виповнилось 16 років і вона зареєстрована як підприємець. Які основні положення Конвенції? Конвенція ООН про права дитини складається з преамбули, 3 частин та 54 статтей, в яких закріплено 40 прав, які має дитина. Преамбула - вступна частина, що визначає цілі створення даної конвенції, етапи створення та проголошує основні ідеали виписані в Конвенції. Так , в преамбулі згадується загальна Декларація прав людини, Женевська Декларація прав дитини 1924 року, Декларація прав дитини 1959 року, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародні зобов’язання щодо прав людини та «Пекінські правила» Згідно з традиційною класифікацією прав людини, права дитини, що задекларовані Конвенцією поділяються на: громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні. Було визнано корисним згрупувати всю гаму прав, охоплених Конвенцією, у три категорії: забезпечення, захист та участь. Забезпечення: право володіти певними речами, отримувати певні послуги та мати доступ до того й того (мова йде про ім’я та громадянство, медичний догляд, освіту, відпочинок та ігри, опікування інвалідами, сиротами та біженцями). Захист: право бути захищеним від дій, що завдають шкоди дитині (наприклад, від розлучення з батьками, залучення до воєнних дій, комерційної, економічної чи сексуальної експлуатації, фізичного чи психічного знущання тощо). Участь: дитина має право бути почутою, коли приймаються рішення, що стосуються її життя. Підростаючи, дитина повинна мати дедалі більше можливостей брати участь у житті суспільства, готуватися до самостійного життя, користуватися правами свободи думки та слова, вибору культури, релігії та мови. Конвенція - це не лише перелік прав дитини, а й всеосяжний список обов’язків, які держави готові визнати у відношенні до дитини. Ці обов’язки можуть бути прямими, наприклад, надання можливості для освіти або забезпечення належного відправлення правосуддя у відношенні до неповнолітніх, або непрямими, коли вони дозволяють батькам, іншим членам родини або опікунам виконувати обов’язки вихователів та захисників. Спеціаліст І категорії РУЮ - Н.Т.Паламар | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
