14:17 Боротьба з корупцією | |
| На сучасному етапі українська держава зазнає великих перетворень соціально-економічного та політичного характеру, що являється позитивними факторами для розвитку країни. Однак поруч зі змінами в функціонуванні державного механізму проблема корупції стала актуальною і невідворотною. Це явище серйозно поглиблює кризу довіри до держави, зводиться нанівець її авторитет, як ракова пухлина, призводить до знищення основ державності і моралі. Корупція є розповсюдженим явищем, і охоплює собою майже всі країни, але проявляється в різних пропорціях та на різних рівнях, має різноманітну природу походження. Відомий німецький політичний діяч Норберт Нойгауз розробив такий поділ корупції на маленьку (дрібні службовці та чиновники), середню (умисні бюрократичні перепони, кумівство), та велику (інституційну (легальна корупція)). Так як в Україні не дуже багата економічна структура, то корупція процвітає на всіх рівнях державного управління. Проблема корупції в нашій країні полягає не в тому, що вона існує, а в тому, що вона вигідна для політичної еліти нашого суспільства. На інформаційному тлі боротьба з корупцією стає надзвичайно модним гаслом, який звучить повсюди. І коли мільйони українців виступають проти корупції, виникає запитання, чому вони не звернулись до правоохоронних органів з повідомленням про вимагання хабара, або про факт його передачі, то більшість з ним відповідають: «Головне позитивне вирішення проблеми». Зрозуміло, боротись з корупцією по телебаченню та в реальності це зовсім різні речі. Основним фронтом боротьби з корупцією є лише боротьба з дрібними чиновниками-корупціонерами, яких впіймали на гарячому - «герої - анти корупціонери». Якщо тільки корупційна система не знаходить своєї найвищої точки, через політичне двовладдя чи політичну кризу, то в країні одразу виникають корупційні скандали. Боротьба еліт за преференції для своїх структур і спонукає до цього, а коли одна з еліт одержує перемогу- країна,в свою чергу, одержує так звану «політичну стабільність», але це не означає, що не продовжує успішно функціонувати системна корупція. Основна проблема полягає в тому, що українські політики не стільки не хочуть реформувати систему, скільки не знають як це зробити, тому погравшись трохи в борців з корупцією на провідних національних телеканалах вони повертаються до очолювання прямо чи опосередковано корупційних схем. Тому сподіваючись на реальних борців з корупцією в обличчі високопоставлених чиновників ми створюємо собі «іллюзію», адже кожен з чиновників розуміє, що насправді він і є цей бюрократичний апарат, зі зловживаннями якого треба боротися. Є певна надія на так звану «національну ідею» та соціальну самоорганізацію українців, які зможуть оборонити себе від негативних факторів бюрократичного апарату, але громадяни в цьому плані залишаються в інертному стані. Найнегатівнішим проявом корупції є неефективність, яку вона породжує. Неефективними стають всі сфери державного управління, починаючи з системи соціального захисту і закінчуючи провідними галузями економіки, що спонукає до існування олігархів, але унеможливлює існування того, що західна соціологія називає «середнім класом». Якщо зараз прибрати корупцію, то вся система, породжена нею розвалиться, позаяк вона єдина дозволяє існувати цьому вкрай неефективному бюрократичному апарату. На завершення хочу зазначити, що боротьба з корупцією в Україні породила один цікавий вислів: « В Україні багато тих хто бореться з корупцією, але корупція завжди перемагає». Попри свою наївність, народна логіка якимось дивним чином точно відображає реальність. На мою думку головною зброєю в боротьбі з корупцією є: совість, порядність, чесність. Тобто високопоставленим чиновникам з самого початку треба перемогти корупцію в собі, а вже потім братися за «великі справи», в тому числі й за боротьбу з корупцією. Спеціаліст І категорії Радехівського РУЮ - Н.Т.Паламар | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
