14:16 Насильство по відношенню до жінок | |
| Насильство по відношенню до жінок - не тільки соціальна чи поєднана з охороною здоров'я проблема. Це також питання кримінального права, і в цій якості потребує ефективної реакції правоохороних органів. Як свідчать результати опитування, більшість жінок звертається з приводу насильства в міліцію. Тому важливим є те, щоб з правовою основою щодо неприпустимості насильства в сім'ї, а також з навчальними програмами були добре обізнані працівники органів правопорядку, судів та охорони здоров'я, оскільки їх роль дуже важлива у процесі розгляду скарг на випадки насильства у сім'ї, і їх дії можуть впливати на те, чи вирішить потерпіла подавати скаргу чи ні, чи буде насильство трактуватись як злочин і, нарешті, - яких очікувати результатів від судового процесу. Причинами ж того, чому жінки не подають скарг у зв'язку з насильством, є тиск суспільних і родинних обставин та бажання зберегти відносини. Культурні та релігійні традиції також присутні серед перешкод, що ускладнюють боротьбу з насильством. Вдосконалення правової оцінки насильства в сім'ї багато в чому залежить від усвідомлення громадськістю та самими жінками того, що насильство в сім'ї є злочином. Однак в цілому українське суспільство не сприймає проблему насильства щодо жінок як актуальну. Це пов'язано з тим, що багато фактів не ідентифікуються як випадки сексуального, фізичного чи психологічного насильства. Вони часом не реєструються, замовчуються, публічно не обговорюються або розглядаються з позицій традиційних стереотипів, які обвинувачують жінку, що зазнала насильства. Зараз Україна перебуває у перехідному періоді, для якого характерна дестабілізація, а отже зростання злочинності, зростання насильства щодо жінок. В Україні широко розповсюджений міф, що насильство в родинах - це проблема тільки неблагополучних родин, і майже завжди сімейне насильство пов'язане з пияцтвом і бідністю. Однак за деякими дослідженнями це зовсім не так. В нашій країні брутально порушується гарантоване Конституцією України невід'ємне право громадян на життя, недоторканність та повагу до гідності людини. В ст.28 Конституції України враховані міжнародні стандарти прав людини і закріплена норма про те, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Ці положення Конституції України відповідають ст.5 Загальної декларації прав людини 1948 р. і ст.7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., ратифікованих Україною. Відповідно до ст.2 зазначеного пакту Україна взяла на себе зобов'язання "вжити необхідних заходів відповідно до своїх конституційних процедур і положень цього Пакту щодо прийняття таких законодавчих або інших заходів, які можуть бути необхідними для здійснення прав, що визнані цим Пактом". Україна є учасницею Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., яка в ст.3 передбачає свободу особи від катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання. Україна також ратифікувала 24 січня 1997 р. Європейську конвенцію про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню і покаранню 1987 р., яка не дає визначення катувань, але передбачає дійовий міжнародний механізм реалізації ст.3 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Спеціаліст І категорії Радехівського РУЮ - Н.Т.Паламар | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
