Головна » 2012 » Березень » 5 » ДИТЯЧА БЕЗДОГЛЯДНІСТЬ В УКРАЇНІ: СПЕЦИФІКА З ПОГЛЯДУ СЬОГОДЕННЯ
17:53
ДИТЯЧА БЕЗДОГЛЯДНІСТЬ В УКРАЇНІ: СПЕЦИФІКА З ПОГЛЯДУ СЬОГОДЕННЯ
ДИТЯЧА БЕЗДОГЛЯДНІСТЬ В УКРАЇНІ: СПЕЦИФІКА З ПОГЛЯДУ СЬОГОДЕННЯ
“Якщо твої плани розраховані на рік – сій жито, якщо на десятиріччя – саджай дерева, якщо на віки – виховуй дітей”. Народна мудрість

Практично з моменту виникнення і до нині проблематика, пов’язана з поведінкою неповнолітніх, була і лишається пріоритетним напрямом досліджень українських і зарубіжних психологів, юристів та соціологів. Адже особливість молоді як соціально-демографічної групи визначається не лише тим, що вона є однією із самих масових груп суспільства, а й тим, що майбутнє суспільства з високим ступенем вірогідності можна прогнозувати з огляду на особливості процесу соціалізації молодого покоління.
Особливо актуальною ця проблема є для України, серед населення якої неповнолітні складають близько 10 млн (30 % від загального населення).
Немаючи соціальної підтримки й розуміння, діти часто залишають свої домівки і йдуть жити на вулицю. Нині в Україні жодне відомство не володіє точною інформацією про кількість бездоглядних маленьких українців, державна статистика наводить лише дані про вихованців притулків для неповнолітніх. Загалом ситуація навколо явища бездоглядності дітей характеризується браком очевидних позитивних результатів: чисельність дітей вулиці фактично не зменшується.
Бездоглядність дітей є однією з найзлободенніших проблем сьогодення, яка стосується не тільки соціально незахищених верств чи так званих неблагополучних сімей. Неблагополучною можна назвати ту родину, в якій мають місце алкоголізм, наркоманія та інші аморальні прояви життя. Але не завжди благополучною є та сім’я, в якій батько і мати працюють з ранку до вечора, незнаючи чим займається дитина у вільний час.
І у зразковій, на перший погляд, родині знайдеться кілька негативних моментів, що здатні зруйнувати стосунки подружжя чи батьків і дітей, завдати одному з них певну психологічну травму Статистика свідчить, що останніми роками на вулицю все частіше потрапляють діти із заможних, як ми звикли вважати, благополучних родин. Діти тікають з дому добровільно. Чим вабить їх вуличне середовище – невідомо. Одні кажуть, що йдуть з дому, щоб “подорослішати”, загартуватись, знайти роботу і незалежати від батьків. Інші не знаходять вдома тієї підтримки і розуміння, на які, з їхнього погляду, можна натрапити лише серед таких втікачів, як вони. А дехто скаржиться на суперечки з батьками, які постійно вчать, як жити. Висновок один: благополуччя – поняття відносне, яке часто залежить від психоемоційного мікроклімату в родині, близькості й щирості стосунків, ступеня довіри між рідними людьми.
Варто зауважити, що “безпритульність” і “бездоглядність” дітей безпосередньо не завжди залежать від соціальних умов. Європейські розвинені країни теж мають аналогічні проблеми. Щодо термінології, законодавство досить обмежено трактує поняття “безпритульність (безпритульна дитина)”. Згідно з Законом України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” від 2 червня 2005 р.: “Безпритульні діти – діти, які були вимушені залишити або самі залишили сім’ю чи дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання” . Остання позиція “...і не мають певного місця проживання” – потребує додаткового тлумачення. “Безпритульна” дитина може довгий час проживати як у соціально прийнятних умовах (на квартирі у друзів, знайомих, родичів тощо), так і в соціально неприйнятних умовах – різного роду “нички”: підвали, горища, теплотраси, комп’ютерні клуби тощо. Такі місця загалом відомі й “певні”. Вони (місця) лише характеризуються динамічністю й організаційними труднощами фіксування, проте є тимчасовим місцем, де перебувають неповнолітні .
Згідно з цим Законом, “бездоглядні” діти – діти, не забезпечені сприятливими умовами для фізичного, духовного та інтелектуального розвитку (матеріальне благополуччя сім’ї, належне виховання, догляд і дбайливе ставлення до дитини, здорова моральна атмосфера тощо). Відповідно дитяча бездоглядність – це послаблення чи брак нагляду за поведінкою, розвитком, самопочуттям дитини з боку батьків чи осіб, які їх замінюють.
На нашу думку, якщо співвідносити між собою явища дитячої бездоглядності і безпритульності, то дитяча бездоглядність є більш загрозливим, латентним явищем сучасного українського суспільства. Якщо аналізувати дитячу бездоглядність, найперше потрібно заакцентувати увагу на чинниках, які саме детермінують виникнення бездоглядності. Ці причини є складнішими:
• негативний вплив сім’ї (руйнація традиційних моральних норм; моральне, фізичне, психологічне та сексуальне насильство; примусова праця, або брак належного трудового виховання);
• конкуренція батьківського виховання і засобів масової інформації;
• правовий нігілізм, правова вседозволеність (широкий спектр знань дітей, які стосуються саме прав, але низький рівень усвідомлення своїх обов’язків);
• недостатній рівень виховного процесу в школі (негативний мікроклімат у шкільному колективі, відчуженість учнів від навчального закладу);
• “пусте дозвілля” (незадовільний стан розвитку дитячих позашкільних закладів).
Явище дитячої бездоглядності є більш складним, важкодосліджуваним, тому що своєчасно виявити причини бездоглядності практично неможливо. Виявляється воно лише в таких наслідках: збільшення кількості безпритульних дітей, поширення девіантної поведінки, вади фізичного та психічного розвитку. Виняткової уваги потребують питання дитячої злочинності, особливо її зростання, торгівлі неповнолітніми, втягнення дітей у кримінальний бізнес, у заняття жебрацтвом і проституцією.
Однією з основних причин, що призводить до дитячої бездоглядності, є сімейні проблеми. Сім’я, яка не може дати дитині батьківської любові, опіки, щирого контакту, відчуття захищеності, стійкості та гармонійності відносин, створює передумови того, що дитина тікає з дому, перетворюється на бездоглядну, безпритульну дитину вулиці.
Другим важливим чинником є загальне становище у країні, те негативне соціальне тло, яке сформувалось за роки економічної кризи. Різка соціальна диференціація населення, високий рівень безробіття, соціальні негаразди і, як наслідок, падіння рівня життя, крах колишніх підвалин суспільства, традиційної системи цінностей, втрата, навіть дорослими, життєвих орієнтирів сприяють соціальному відчуженню людей, викидають їх із звичного ритму життя. Відірвані від своїх сімей діти, які втратили підтримку і піклування своїх родин, стають не тільки дешевою робочою силою на ринку праці, а й легкою здобиччю для криміналу.
Третій чинник – це економічні проблеми сім’ї, які є наслідком загальної ситуації у країні. Скрутне економічне становище, в якому нині опинилось багато сімей, призвело до неспроможності батьків задовольнити потреби дітей, а іноді й просто вдосталь нагодувати.
Залежно від зв’язків з родиною чи інституціями, що їх замінюють, сьогодні серед бездоглядних і безпритульних дітей в Україні, життєдіяльність яких переважно відбувається в умовах вулиці, виділяють такі категорії:
• не мають батьків і живуть на вулиці: діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, покинуті діти, діти-втікачі з державних установ;
• мають батьків, пішли з дому (чи їх звідти вигнали), постійно живуть на вулиці, їхні зв’язки із сім’єю повністю розірвані;
• мають батьків, але періодично живуть то вдома, то на вулиці;
• мають батьків, на вулиці проводять весь день чи ніч (зв’язки з сім’єю напружені).
Контингент “бездоглядних і безпритульних” нині поповнили діти українських сімей трудових мігрантів, діти батьків, які не мають певного місця проживання (бомжів, біженців), діти жінок, які займаються проституцією, тощо.
На планеті живе майже 2 млрд дітей. Як найвразливіша частина суспільства вони потребують особливого захисту й піклування. Від ставлення держави до дітей значною мірою залежить її імідж на міжнародній арені. Проблема дитячої безпритульності та бездоглядності не нова для України. На думку українських учених, бездоглядність є відображенням політико-економічного й культурного стану соціуму, закономірним наслідком кризи перехідного етапу розвитку країни. За оцінками експертів Державного інституту проблем сім’ї та молоді, лише 10 % батьків реально докладають зусиль для розшуку дітей-бродяг. Брак відповідальності дорослих за дітей, неповага до влади, невпевненість у завтрашньому дні і, як наслідок, пияцтво, збільшення наркоманії, токсикоманії. Тривалий час через занепад економіки країни страждали насамперед діти. Однак деякі підлітки змогли адаптуватись до умов бездоглядності і таким чином поповнити армію “професійних волоцюжок”, які подовгу або взагалі не вчились у школі, вживають алкогольні, токсичні, наркотичні речовини і за власним бажанням ніколи не погодяться на влаштування їх до державного або лікувального дитячого закладу.
Скільки ж повинна пережити дитина, щоб вибрати вулицю своєю домівкою! За завісою грубощів, невихованості, зухвальства у переважної більшості бездоглядних і безпритульних дітей сховані вразлива душа, що сподівається на диво, віру у справедливість, романтику пошуків щастя. Якщо ми хочемо їх зрозуміти й допомогти, то, принаймні, повинні повірити в це. Адже чужих дітей не буває.
Переглядів: 2014 | Додав: Оксана | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]