10:05 Бідність ромів – перепона на шляху до інтеграції в суспільство | |
| Ми століттями проживаємо поряд з ромами, однак до сих пір більшість з нас сприймає їх через товстенний щит стереотипів і долати його ніхто навіть не намагається. Це стосується, зокрема, й умов проживання ромів – вважається, що всі причини від небажання змінюватися через ледачість. Як приклад цього наводяться історії окремих успішних ромів, які зуміли вирватися зі свого кола. Хоча в даному випадку це винятки, що підтверджують правило. Одним з найважливіших завдань в інтеграції ромського населення справедливо вважається освіта. Безумовно, це так. Однак, про навчання ніхто не думатиме, поки не задовольнить свої базові потреби. Природне бажання всіх людей насамперед – подбати про фізіологічні потреби. Іншими словами спочатку ви думаєте про те, щоб забезпечити себе харчуванням, житлом, медичним обслуговуванням, після цього дбаєте про власну безпеку. Лише у випадку, коли ці потреби задоволені, виникає бажання здобути освіту й розвиватися. Якщо ж левову частку всього часу забирає пошук їжі та задоволення базових потреб, людина просто не матиме можливості на розвиток так як абсолютна більшість закарпатських ромів нині проживають в умовах, які всі назвуть нестерпними. Більшість ромів проживають в будинках з погано обладнаними комунікаціями – без каналізації, тепла й центрального водопостачання. Воду для пиття та приготування їжі люди змушені брати з відкритих водойм, через що зростає ризик захворювань на кишкові інфекції. А погана екологія сприяє поширенню таких хвороб як туберкульоз, дезинтерія, педикульоз, захворювання органів дихання тощо. За таких умов існування розмови підвищення освітнього рівня ромів залишаються балачками без шансів на втілення в життя. Незважаючи на всі здобутки цивілізації, більшість людей у своїй поведінці керуються інстинктами. Для ромів, історично кочового народу, це тим більше притаманно. А інстинкти вимагають насамперед подбати про збереження життя – знайти їжу та забезпечити безпеку собі й близьким. Наслідком хронічної бідності стає соціальна дезінтеграція. Люди, які довгий період часу неспроможні знайти роботу, врешті решт маргіналізуються, випадають із суспільства та деградують. Чимала кількість подібного контингенту серед українського населення переконливо свідчить, що це соціальна проблема, а не національна. Тим не менше більшість із нас зі співчуттям поставиться до білого жебрака біля церкви, вважаючи, що виною його стану є важка доля, та водночас з ненавистю до такого ж жебрака ромської національності. Стереотипи кричать, що ром жебракує не тому, що не бачить інших шляхів виживання, а виключно через власне небажання працювати. Ті ж пояснення люди знаходять, коли бачать рома біля смітника чи читають про чергову крадіжку, вчинену представником цієї національності. На запитання, а як же ромам виживати, традиційно відкажуть: «Хай ідуть працювати!» або ж «Треба було вчитися – право на освіту у нас гарантовано Конституцією!». З одного боку таке право дійсно гарантоване, але пригадайте власний досвід, якщо доводилося вчитися в одному класі з ромськими дітьми. Найболючіше свою ізольованість вони відчувають саме в шкільному класі, бо бачать байдужість до себе вчителів та презирливе ставлення однокласників. Чи варто дивуватися, що через дуже короткий час діти просто припиняють відвідувати уроки? Те ж саме стосується й роботи для ромів. На більшість професій їх просто не приймуть. І не лише через брак освіти, але й тому, що українці не бажають працювати поряд з ромами. Їм можна розраховувати максимум на найменш оплачувану роботу на кшталт підмітальника вулиць. Звісно, такої зарплати бракуватиме, щоб утримувати родину на належному рівні. І коло хронічної бідності знову замикається. Нині на ромів багато нарікають через «заробляння на дітях». Мова, звісно ж, про дитячі виплати. Багатодітні ромські родини, мовляв, отримують десятки тисяч на виховання дітей і живуть «як у Бога за пазухою». Це, м’яко кажучи, неправда. Достатньо провідати будь-який табір, щоб на власні очі переконатися – в основному вони проживають в таких самих умовах, як і до вказаних виплат. У світі державні та міждержавні структури борються зі злиднями вже давно. У 2000 році ООН прийняла програму по боротьбі з бідністю та загальному підвищенню рівня життя. Її ухвалили представники 189 країн, зокрема й Україна. Програма, розрахована до 2015 року, передбачає ліквідацію злиднів та голоду та обов’язкову загальну початкову освіту. Зрозуміло, що на нормативному рівні боротьба з бідністю ведеться і в Україні. Зокрема, в ст.48 Конституції України передбачено, що кожен громадянин України має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг та житло. На жаль, реально робиться зовсім мало. За різними оцінками, в Україні за межею бідності перебуває до 15% населення. І найбільш незахищеними соціальними групами, окрім пенсіонерів, є роми. Підсумовуючи все вищесказане, доходимо висновку: хоча освіта й залишається головним «помічником» на шляху до інтеграції ромів в суспільство, роми не будуть вчитися, поки не вирішать свої базові потреби: харчування, нормальне житло та доступ до повноцінної медичної допомоги. Лише при їхньому вирішенні може звільнитися вільний час і виникнуть нові «фізіологічні» потреби: бажання вчитися та розвиватися. Зрештою, роми самі усвідомлюють своє становище й сподіваються колись з нього вибратися, але… Начальник Радехівського районного управління юстиції - Г.М.Сопронюк | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |
